panzerbaer

 Як той казав, смерть папи завжди була трагедією для християнського світу. Але українці змогли перетворити її на комедію. На божественну комедію, я б сказала. 
Зараз несеться якась байка, що папа дав грошей на два мавіки. Чи не два, а один. Але зі свого карману, таємно. І, типу, це все міняє. Ніхріна це не міняє. Він дав на три копійки, а шкоди наробив своїм дурним ляпалом і блядською позицією неймовірної. Це як адвокат маньяка, що лазить до сім'ї постраждалих поміж убивств і похорон і розказує, що нє всьо так однозначьно і нада паміріцца,  заяви забрать і все погане забуть. Зате добрінький,  сирітку по голові погладив, цукерочку стиха дав. Тьху, блять. Хай його чорти в пеклі смажать. Гарячого сиропу йому в пельку замість смоли. І хай повз періодично проходить хтось з наших капеланів і цитує йому його промови. І втіхаря дає попить. Але не часто. Разів два за три роки. 

Напиши мені знаки життя
на невиїденому яйці
голкою на руці
на бетонному мурі, цупкому папері, на прапорі.
На щиті. 
"На щиті"
щодня повертаються 
ті, хто жити хотів і любити хотів.
Обстріли, обміни. Ми удома, 
мамо, навіть якщо немає дому.
Нові обрАзи, старі образИ.
У руці архангела завмерли терези. 

Напиши мені сонця й зірки
сосонки і хрести
що нам їх писати і на собІ нести. 
І не прощай їм, Господи. 
Якби ти там був, ти б їм теж не простив.

 Міси своє тісто, міси.

З того берега чути чужі голоси.

З того світу приходять порожні листи,

З цього боку тісного помешкання – ти

Вибиваєш із тіста всю душу мʼяку,

Розмастивши по вилицях туш і муку.

Розтираючи сльози, самотні, як пси.

Міси своє тісто, міси.

Печи свої паски, печи.

І нічого, що, може, бракує причин,

Окрім тої, що вгорне в солодке тепло –

Бо усе, що було, то ж назавжди було.

Що ж у тебе лишилося, – тіло твоє.

Те, що з кровʼю римуєш, – не перестає.

Не минає, кричи, моє серце, кричи.

Печи свої паски, печи.